Часами мені здається, що в нього немає серця.
Що там, за сорочкою в клітку, пустка, нічого не б’ється.
А, може, і є щось – камінь гранітний чи мармуровий.
І що тоді кров штовхає? А, може, немає й крови?
То як він між люду ходить і слово із горла пхає?
Як думи-зернини сходять і чим він їх поливає?
А, може, то лиш здається, що стер всі чуття на порох,
Що зимний він і незрушний, мов Петрос в Карпатських горах?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)