Чекала мати донечку, В далекому десь місті,
чекала і синочка, синок її живе,
пригрілася на сонечку, хоч приїжджає рідко,
схилилась до кленочка. гостинці їй везе.
А донька недалечко,
в містечку прожива,
болить в мами серденько,
бо рідко теж бува.
Приїхала нарешті, Та марно сподівалася,
старенька ожила, бо донька була зла,
забилося серденько, на матір накричала,
як сонце зацвіла... ще й стусанів дала...
І в серденько кольнуло,
аж дух перехопило,
і доньці щось сказати
забракло в неї сили...
Набила та й поїхала, "Доню, моя доню,
а мати залишилася, що ж ти наробила,
знедолена, ображена, я тебе чекала,
гіркими слізьми вмилася... ти ж мене побила..."
Сама себе питала,
за що була побита,
за те що не померла
і дибає по світу?!.
Читаю цю історію, Здалося я побачила
що Надя написала, і вулицю, і хату,
душа моя заплакала бабусеньку заплакану
і я сумною стала. і доньки її зраду.
І хочу я сказати
для доньок і синів,
таке дасть Бог зазнати
від діточок своїх!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721017
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.03.2017
автор: геометрія