я давно забув те що було вчора
кого любив і за що тримався
у що вірував і куди прямував
покладав надії тільки на себе
мав пришвидшене серцебиття та тепло у грудях
вдихав цю воду наповну
купався у цьому повітрі
та навчився літати у воді
вдивлявся глибше товщі
вслухався над вібраціями весняного вітру
чим більше тримаєшся за людину
тим сильніший отримуєш поштовх
чим більше кажеш люблю
тим менша його вага та цінність
слова уже не мають жодного значення
вогнище не може горіти вічно
мені було достатньо знати що ти у мене є
що є сенс прокидатись зранку і казати тобі
доброго ранку
що є сенс чекати і планувати наші зустрічі
робити несподівані сюрпризи
планувати спільне майбутнє
працювати більше для спільного блага
але тепер я під водою а ти дивишся на мене
і западають важкі сніги як довгі мовчанки
і проростає перша трава
правда це мов кров під нігтями
не варто себе ранити та причиняти біль
тут холодно тому я вже не відчуваю нічого
люди приходять тихо та ніжно
відкривають очі вітром вриваючись у твій пустий дім
люди йдуть голосно співаючи пісню жалю
та болю якого я уже не вічуваю
ось моя кров
ось моя гора
ось моя кора та рани
прилітай птахо до мене на гілля
тихо поговоримо собі та помовчимо досхочу
чекатимемо весни разом
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720442
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2017
автор: Роман Штігер