Хто зазирне у закутки душі пустої –
Всевишній Бог, а чи звичайний перехожий?
Болить і тіло, і душа в день непогожий -
молитва зцілить їх, чи трав’яні настої?
А може там на дні, у темряві глибокій,
ще збереглися крихти віри і надії?
Моє мовчання, в противагу лиходіям,
дарує затишок і дивовижний спокій…
В пустелі теж оази є - природні й штучні,
якщо із надр землі їх живить ключ джерельний,
сам Бог створив для нас пейзаж цей акварельний -
куточки райські і пустеля нерозлучні…
То може згодом і в моїй душі розквітне,
немов серед пісків пустелі, сад едемський...
Коли нарешті скаже нам Собор вселенський,
Як довго ще страждати будуть Божі діти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720426
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.02.2017
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО