Зима ішла, прощаючись навіки.
Отак вона щоразу, кожен рік.
Сльозинки покотилися зі стріхи,
Самотньо, лячно, як мільйони рік.
Пішла по собі, залишивши спомин:
Брудні калюжі, танучі сніги…
Он там вже чути журавлинний гомін,
А тут всі затопило береги.
І раптом несподівано знайшлася,
Галявина у сонячних руках.
А там сховалося тендітне щастя:
Голівка біла у зелених снах.
Ще трішки сонця їй, кришталю крапель.
Ще мить надії , віри і добра.
В цю мить чекання ,леготом крилатим,
З чужини повертається весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720273
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.02.2017
автор: fialka@