Скелі підводні гострі, кісточки ще такі крихкі,
Чого ти не бачив, Телесику, в цій течії мерехкій,
Хіба ти не знаєш: русалки перевертають човни,
Що забирала повінь твоїх предків у кращі сни.
Я б залишився на суші, серед пасторальних картин,
Але знаєш як це буває: чуєш поклик й не можеш не йти,
Там знадобляться рибалки й ті, що ідуть по воді,
Не знав, що святих спиняють горошини оці чарівні..
Які називаються кулі. Співай, моя куле, співай,
Разом тепер з тобою відправимось просто в рай,
Бруківка така холодна, я неймовірно один,
То заступають сонце русалок хвости і рибин.
А їх була ціла сотня. Вже замало дванадцяти,
Найвразливіші ті, кому прапор з собою нести,
Задивляйся кудись у небо, говори в палантіри* лампад,
Пам`ять - єдина можливість час повернути назад.
Палантіри — у романах Дж. Толкіна назва восьми чарівних каменів, що мали властивість показувати тому, хто дивився в них, речі віддалені в часі та просторі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719644
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2017
автор: Віталій Стецула