..як знеочити тишу що вже знеочена прискіпливо визирає очницями чорними черепа?
босоніж пройшовши висохлі русла зими все одно нізвідки не дочекатись березневої повені
серце моє не залежне від мене співає немов муедзін густим і вологим голосом
із тріщини горла..
тут мала би пролягти межа між потворністю і красою але хтось її стер підошвою черевика
монологи завше вичерпні до жорстокості відверто-прямолійні із тим хто пише
пам'ять моя липка торкнулась кожного із облич
злісно-святковою цвіллю..
дозволити собі безодню падінь повз долоні простягнуті бо не твої
замість того аби виціловувати власні забиті коліна
якщо душа моя для мене самої - темна і незнайома немов лабіринт
з неї немає виходу..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2017
автор: Из песка и тумана