І знову дощами
вмивається вечір.
А потім вітер
візьме ніжно
за плечі
Ніч,
і заколише її
у сні.
Прокинеться вона
навесні.
Щасливою пані.
З срібним місяцем
і зірочками
на оксамитовім жупані.
Не буде їй холодно,
й сумно.
Бо вже дерев віти
(котрі їй як діти)
будуть в білому цвіті.
І тим ароматом
першого меду
пропахне й вона
(духмяно жива).
Довга зима
закінчиться.
І піснями залиють
її солов'ї.
А поки це все їй
сниться.
Під покровом
зимних дощів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2017
автор: БЕЗ