Заробітчанка

В  Італію  на  заробітки,
Як  і  багато  українок,
Жінку  з  ім"ям  хорошим  Ліда
Змусило  їхать  безгрошів"я.

Багато  років  працювала,
Хворих,  стареньких  доглядала,
Допомагала  своїм  дітям
Придбать  житло,  здобуть  освіту.

Доньку  давно  вже  одружила,
Їхала  на  весілля  сина,
Квиточок  у  руках  тримала,
Та  раптом  жінці  зле  так  стало.

А  повернулася  додому,
На  жаль  вона  вже  неживою.
І  зустрічали  її  діти,
Та  плакали  лиш  "для  годиться".

Бо  виросли  вони  без  неї,
Лиш  з  телефону  голос  неньки.
Хоч  мали  все,  що  забажають,
Та  ласки  їм  не  вистачало.

Тоді  не  було  її  поруч,
Коли  ішли  вони  до  школи,
Не  зустрічала  вдома  мама,
Не  частувала  пирогами,

Не  усміхалася  привітно,
Не  пестила  їх  ніжно-ніжно,
Й  для  онучат  була  чужою,
Лиш  дідуся  любили  свого.

Хоча  для  них  вона  старалась,
Щоби  собі  не  відмовляли
Ні  в  чому  діти  та  онуки.
За  довгії  роки  розлуки

Рідні  й  близькі  стають  чужими,
Так  сталося,  на  жаль  і  з  ними,
Як  через  це  заробітчанство
Родин  розпалося  багато.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718161
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський