Золотар-безхатько

                                                 «Чимало  бардів  марно  золотить  
                                                     Часів  занепад!...»
                                                                                                               (Джон  Кітс)

Сонце  монахом-схимником
Тиняється  над  іржавими  дахами
(Кольору  Марса  –  тільки  темніші)
Міста  пророків  Судного  Дня.
Хмари  сірістю  мурів  середньовіччя  
Шиють  рясу  чи  то  хітон
Цьому  писарю  чи  то  центуріону
Наших  дощавих  літописів
Червня.  
А  я  теж  золотар:  
                                   а  ви  як  думали?
Час  іржавий  
                                   позолотою  крию-вкриваю
Дахи  жерстяні  
                                   кам’яниць-склепів
На  вулиці  без  сезону,
Де  немає  жодного  дерева,
Де  навіть  жебрак-клошар
Замість  солідів  Веспасіана  
Збирає  в  дірявий  капелюх  п’ятниць  
Золоті  промені  Сонця:
Бо  той  монах  теж  золотар  –  
Томазо.  Отой  –  Кампанелла.
Він  золотив  ренесанс  хворий
Фальшивими  монетами  Міста  Сонця,
Отрутою  днів  прийдешніх  –  навіщо?
А  ми  іржу  фарбуємо:
Словами  захмарними.
Іржу  сього  світу  залізного
Доби  старих  цвяхів  і  нових  ножів
Цієї  епохи  занепаду,
Цієї  Країни  Мертвих
(Барди  ж  бо)
(Трубадури,  начебто)
(Співаки  пісень  темряви)
(А  ви  думали  –  мовчання)
Тільки  не  кажіть,  що  то  надаремно.
Все.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717800
Рубрика: Верлібр
дата надходження 12.02.2017
автор: Шон Маклех