Бачиш, комусь і день
Вічний. Бо самота
Пише глухим пісень.
Швендяє німота.
Більше, ніж нас чужіш
В Всесвіті не знайти.
Тому коханню - гріш
З попелу б подати.
Попіл би на вірші
Перемолоти. Що ж.
Та у твоїй душі
Щастя змиває дощ.
А у моїй весні
Квіти із доброти.
А у твоєму сні
Тільки із самоти.
Ти сам Іуда був.
Хоч цього й не признав.
Щастя під тин шбурнув.
І не поцілував.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717382
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2017
автор: Відочка Вансель