Щоранку я спогад про сон заплітаю у коси.
Ми час і повітря цінуєм тоді, коли їх так бракує.
Давно ти занурював ноги у вранішні роси?
Залита асфальтом земля ще болить, чуєш?
Ховаю шматки сновидінь в потаємні шухляди:
Думки, почуття, страх і ще незабуті образи.
Будь добрий, ступай без взуття до живого ще саду
Тут квіти ростуть із землі, а не з гарної вази.
Як память віків генетична вирує у венах,
Так сни зберігають минуле, реальне й майбутнє.
Себе загубити, повір, - найбільша поблема,
А не примітивні, у клопотах сповнені будні.
Який вже світанок минає без твого: "Як гарно!..",
На захід сонця не встиг, бо забрала рутина.
І скільки вже днів проведених поспіхом, марно,
А ніби ще вчора до мами горнулась дитина.
Ми в рівних умовах, час йде невблаганно,
І відлік на день треба ще заслужити.
Хай буде неправильно, дивно, спонтанно,
Є тут і є зараз: доживати чи жити?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717341
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.02.2017
автор: Mary Anna