До неї йшло кохання пізнє,
Повзло болотами незгод,
В життєвому блудило лісі,
Тонуло в вирі темних вод.
Так довго йшло- аж притомилось,
Присіло біля джерела,
Водою ніжності умилось,
Стократ прозорішою скла.
Ковтнуло щирості повітря,
Набрало з трав живильних сил
І знов пішло навпроти вітру,
Що тугу на плечах носив.
Нарешті, те кохання пізнє
ЇЇ зустріла сивина.
Та в домі вже затихла пісня,
І в скрипці врвалася струна…
© Володимир Присяжнюк
08.02.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717055
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2017
автор: Володимир Присяжнюк