Я вже звикла до моїх *героїнь*.
Героїнь в лапках. Це *звичайні*,
знову в лапках, бо всі вони різні,
жінки, які приходять виплакатись,
*вилити душу*, запитати поради,
залишаючи мені свої болі, жалі, сльози...
Ти покликав мене у минуле.
А навіщо? Скажи - навіщо?
По шибках знову дощ періщить.
Ти покликав мене у минуле.
Вже пройшли сліз і болю будні.
Знову сонце над долею світить,
Хай осіннє, хоч бабине літо,
Та пройшли сліз і болю будні.
Ти покликав мене - думав прийду.
Та стекли вже водою роки.
Ні, в минуле жодного кроку.
Ти покликав мене. Я не прийду.
Залишайся в пройдешнім собою,
Талим снігом - кого кохала.
Я хворіти вже перестала.
Залишайся в пройдешнім з собою.
Не зови мене в твоє минуле.
Вже пройшла і грози, і шквали,
Бач, сильніша й мудріша стала.
Я відкинула наше минуле.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716875
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2017
автор: @NN@