Схід догора. Ледь корчиться в війні…
Шрами земля загоїть… А як люди?!
Ба, пам’ять не згорить же у вогні
Й багато ще крові і болю буде…
І кожного тривога огорта:
Земля ж одна і всі ми ніби люди.
Будемо жити, сіяти жита,
От тільки, як війну оцю забути?
Чи зможе пам’ять біль отой припнуть,
Що в серці вжився, коли воно плаче,
Забуть, як ворон шастав у степу,
А чи кружляв, там де тіла юначі?
Ми ж не манкурти, котрим все одно,
В якій землі чиїсь діла вершити.
Для нас важливо сіяти зерно
У землю ту, де діти будуть жити.
27.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716272
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.02.2017
автор: Ганна Верес