Такі не здаються

[u](Присвячую  земляку,  веретану  АТО,    Володимиру  Доносу,  котрий  з  протезом  живе  повноцінним  життям,  навіть  займається  спортом  і  виступає  у  змаганнях).
[/u]
Коли  застогнав-закровив  Іловайськ
Й  з  оточення  хлопці  ті  рвались,
Серпневий,  важкий,  незабутній  був  час  –
Річниця  тоді  святкувалась,
Як  вирвались  із  есесерівських  пут.
Столиця  цвіла  парадом,
А  там  –  коло  смерті,  ба,  навіть  не  кут,
Й  призначення  їм  –  вмирати…

Горіла  земля…  І  котел  захлинавсь…
Антенами  все  волосся…
Таке…  у  АТО?  Хто  сказав,  що  війна?
Та  вижить  йому  велося,
Хоч  і  не  минула  година,  лиха  –
Костиста  вже  за  півкроку,
А  час,  загальмований,  пінно  збігав,
Боєць  не  піддався  року.
Безцінні  в  бою  санітара  знання  –
Спинив  джгутом  кровотечу
Й  поповз  до  «зеленки»  він  не  навмання…
Думки  відрубав  про  втечу.
«Чим  бігти?  –  із  себе  тихцем  глузував,  –
Якби  ж  не  такі  ці  ноги…
Й  кривився  від  болю,  вужем  ізвивавсь,
Подалі  щоб  від  дороги.

А  сонце  палило…  Карало  вогнем.
А  губи  води  просили...
«Синочки,  послухайте,  діти  мене,
Війну  виграють  лиш  сильні,  –
Згадав  він  комбата  пророчі  слова,  –
Тож  мусите  виживати.
Цю  істину  ніс  я  крізь  роки,  Афган:
В  бою  треба  жнивувати.»
Боєць  усміхнувся…  Поїсти  би  як?
Було  б  непогано  печеню.
Й  на  «перше»    –  живий,  дощовий  був  черв’як  –
В  немиту  поклав  він  жменю.
Так  ложкою  він  із  землі  добував
(Згодилась  таки  бійцеві).
Мурахи…  на  «друге»  собі  подавав.
Не  згадує  вже  про  це  він…

Чотири  доби  і  нога…  без  стопи.
Бог  знає,  як  він  тримався.
Полон.  Операція.  Воля.  Не  спить…
Тоді  лиш  собі  признався,
Як  жити  хотів,  як  росицю  із  трав
Спивав,  мов  живильний  трунок.
Коли  ж  наближається  серпень,  свята,
В  зіницях  –  новенькі  труни…

Він  вижив!..  І  навіть  на  ноги  устав.
Такі,  як  він,  не  здаються.
Життя  розпочав  із  нового  листа,
Та  чи  серед  нас  уживуться
Оті,  що  в  війні  здобули  такий  гарт,
А  він  не  усім  відомий.
Ну  й,  що,  що  у  нього  несправжня  нога,
Страшніша  душевна  втома!..
26.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715866
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 02.02.2017
автор: Ганна Верес