досконало прямі
поміж-зоряні траси,
радіуси
у необмеженій сфері –
безкрайому Просторі,
у доцільній усій
геометричній красі,
наче спиці у колесі –
від умовного обода
до Центру-Осі
у всесвіті-космосі
сяють-міняться
міжгалактичні траси
серед безмежних полів
Простору-Часу
зоряним пилом злежаним
оторочені
космічних доріг
обочини
на безпечній відстані
від швидкісних трас –
системи зоряні і світи,
наче земні мальовничі села,
несказанної красоти
та на обочинах тих
не видно трави-зе́ла
і не цвітуть прості
самосійні квіти,
бо на космічних швидкостях
ніхто не встигне їх
побачити-розрізнити
хіба задумає пілігрим який
не летіти,
а скраєчку траси
пішки йти…
то й знадобляться
для довершеної
Радості і Красоти –
придорожні трави і квіти,
щоб, ідучи, споглядати…
бачи-ти
може, ти
колись захочеш краєчком траси
космічної йти?..
тому-то кожного дня
я набираю повні кишені
з квіток насіння,
розворушую пил на обочинах трас
грабельками,
а де – то й руками,
пальчиками…
кінчиком гострої, як молодик, сапки
пропорюю рівчачки
і в кришталево-сріблясто-білі
небесні рі́́ллі
висіваю квітки
як мріяла і хотіла,
та не знайшлося мені
місця вільного на Землі
вузлики ганчір'я́ні,
паперові пакетики –
яких тільки у мене
квіток нема:
не пропали, виходить, дарма,
знадобилися насіння́
у житті минулому
невідь для чого зібрані
навмання
на обочинах трас –
трава, квітки і квітки:
заростями
помаранчевими нагідки,
килимами ліловими чебреці,
а паса́стими – маргаритки-стокротки;
жовто-бордовими царствами –
чорнобривчики,
палають, як небо сонце-по-західне, маки;
щирим золотом сяють у травах кульбабки;
синіють озерами воло́шки і сокирки́,
гукають барвінки,
вбирає очі льону атласного голубінь,
іпомеї в`ється
багряна, блакитна і фіолетова повінь…
у мене завчасу припасено
ще більше всяких насінь:
не забудь же, не обмини –
посій бурячкові, білі, рожеві косми́ни,
на горбочках постав на ча́ті
барвистих мальв вітряні-крилаті
млини,
і гнучкі півонії, і яскраво-червоні жоржини,
гостро-патлаті,
а ще – білі з вишневим – рябі-строкаті…
виблискують грабельки:
конвалії, підсніжники-проліски,
ромашки –
сію і загортаю майбутні квітки
без оглядки
…якоїсь днини янгол мій
пішки по трасі буде йти,
щоб запитати:
«…то чому ж на свої квіти,
щоб милуватися, – не озираєшся ти?..»
відповім:
«…творчі мої труди –
не задля собі нагороди…
не стільки мета – як путь:
не мені, але Тобі, Господи,
і всім, хто квітки любить…
я і себе радості не позбавляю –
бо знаю,
ЗНАЮ –
як прекрасно вони цвітуть…»
Путь
до Тебе, Господи…
і мовив Господь:
«…від нині і назавжди –
куди
задумаєш ти
іти,
їхати чи летіти –
на узбіччях твоїх стежок
трави будуть рости,
свіжі і соковиті,
і цвісти розмаїті
квіти –
скрізь, де тільки сама
будеш того хотіти»
01.02.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715776
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 01.02.2017
автор: Валя Савелюк