День бреде в припорошені далі,
і зникає. Вечірня печаль,
розгортає крізь пальці містралю,
біле тіло пустелі. Скрипаль,
так, скрипаль – оцей вітер холодний,
до найвищої ноти підтяг,
свій січневий смичок благородний,
й ця пустеля – як прах чи як стяг…
Невідомо. Та вірити треба,
Що є вогник для тебе в вікні,
Що для тебе в сполоханім небі,
Не усі догоріли огні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714244
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2017
автор: Стяг