Сумнів

Зупинився  в  порозі:
Чекала?    чи  …  ні?
Так  ввійти?
А  чи,  може,  зі  стуком?  
Ти  такого  побачив  на  клятій  війні,
Що,  мабуть,  не  розкажеш  і  внукам.
Як  вночі  твій  народ  тобі  в  спину  стріляв,
А  удень  цілував  твої  ноги.
Коли  кров’ю  братів  упивалась  рілля,
Ти  з  безсилля  кричав,  і  стріляв  до  знемоги.  
Як  вбивали  брат  брата,    а    неньку  —    сини…
Як  «зривались»  —    кого  не  чекали…
Там  статистика  цифр  стала  суттю  війни:
Наших  —    двоє,  чотири  —    «шакали».

Ти  носив  про  запас  у  кишені  патрон:
Бо  живими  такі  не  здаються.
Та  коли  у  цивільному  сів  у  вагон  —
Зрозумів,  що  довкола  прибульці
Із  тієї  планети,  де  спокій  і  мир,
Гей-паради,  салюти,    концерти…
На  екранах  б’ють  в  груди:
Країна    —  це  ми!
Та  кричати  не  значить:  померти.

Зупинився  в  порозі:  
Чекала  чи…  ні?
Так  ввійти?  А  чи  може  зі  стуком?
У  віконце  заглянув:  
Господь  на  стіні
Плакав  з  нею  від  болю  
розлуки.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714219
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2017
автор: Олена Іськова-Миклащук