Хотіла додому, і сильно-пресильно замерзла.
Стою на зупинці, маршруток немає ніде,
Та є один номер. Можливо, ось так і повЕзло:
«Алло, ти там чуєш? В машині? А ви зараз де?»
Хвилин я десь 20 чекала з людьми на морозі,
Вже носик пурпурний, з якого звисає сосулька.
Аж тут зупиняється щось і сигналить на розі,
Нарешті, приїхав. І я така, наче бурулька.
Хоч трохи зігрілась. А він, як завжди, по газам!
До себе притиснула все, й старостатський сувій.
Це я про журнал, той якого нікому не дам,
Аж поруч з сидінням Максима узявся Андрій.
Все їдуть кудись, прибавляючи газу і швидкість,
Аби тільки він мене раптом кудись не завіз.
Якщо я раптово їм двом упаду у немилість:
«Ми ж мали звернути! Куди ми прямуєм? – У ліс!»
Питають тепер мене всі, а чому сторонюсь їх?
Бо я як згадаю щасливі 120 км…
Нехай вони краще підвозять якусь там Люсі.
Чого не поїдеш? Пробачте, я вже точно нє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2017
автор: Ірина Морська