Не сни то –
пам’яті моєї то картини
Часів, коли
була я ще дитина,
І по-дитячому
не зовсім розуміла,
Чому звичайні люди
жить не вміли,
Лиш працювали важко,
повсякчас,
І бачили батьки
вночі лиш нас.
Тепер радієм,
Бо ж була робота…
А де ж держави
про людей турбота?
Й що бачили в житті
і ми – їх діти?
А довелося з них
скільком сидіти
За вільне слово –
волі вже катма,
У таборах,
де літечка нема!?..
І знову пам’ять
важко застогнала:
Чому народ наш
доля обминала?
Не дочекались
кращого ті люди.
Тож, може, діти
наші вже здобудуть
І вільне мислення,
і правове життя –
Не виживання, а
достойне майбуття?!
29.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713337
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 20.01.2017
автор: Ганна Верес