Молюсь, аби не зник наш родовід

Віршує  знову  ніч  війною  й  болем…
Молю,  аби  закутала  у  сни
Із  небом,  синім,  понад  житнім  полем,
Чи  пролісками,  першими,  весни.

«Чому,  –  питаю,  –  нічко-чарівнице,
Ти  не  даруєш  спогадів  мені,
Про  смак  води  у  батьковій  криниці?
Думки  чому  купаєш  у  війні?»
Й  прислала  ніч  слова  в  тремтяче  серце:
«Забудь  сьогодні  про  спокійні  сни,
Коли  сини  за  землю,  рідну,  в  герці,
Коли  над  ними  дощ  із  куль,  рясний,
І  капле  кров,  жива,  а  не  водиця,
І  гаснуть  рано  молоді  життя,
Й  востаннє  тіло  обійма  вдовиця
Того,  із  ким  плекала  майбуття.»

Я,  присоромлена,  беру  перо  у  руки…
І…  вже  з  бійцями…  на  передовій:
В  окопах,  бліндажах,  терплю  їх  муки…
Молюсь,  аби  не  зник  наш  родовід.
18.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713140
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.01.2017
автор: Ганна Верес