Я постійно відчуваю Як заснути намагаюсь,
Гіркоту полинну, Теж до сина лину.
Душу й серце розривають,- Жду, надіюсь, прислухаюсь,
Туга й біль за сином... Хоч знаю, не прийде!..
А коли все ж засинаю,
Теж про нього мрію,
І якщо його стрічаю,
То у снах радію.
У тих снах моя розрада,- Всі ті сни я пам"ятаю,
Вічна і незмінна... Вони всі зі мною.
Біль зникає і досада, З нетерпінням їх чекаю
Й гіркота полинна. Із ніччю німою!..
А ранками просинаюсь,-
З думкою важкою,
Ніби з сином знов прощаюсь
І стаю сумною.
Днями мені трохи легше, У роботу поринаю,
Хоч якась робота: В ній моє спасіння,
Коли більше, коли менше,- І зусилля прикладаю,
Додає турботи. І своє уміння.
А як вечір наступає,
Втрачаю терпіння.
Тоді мене виручає
До Бога моління.
Все частіш мені здається,- Все сплива, десь пропадає,
Життя - це терпіння, Болем розчиняється.
Гіркотою воно ллється, Лише Бог про це все знає,
Як торішнє зілля. Всім розпоряджається.
Мене ж, знаю, не покине
Гіркота полинна.
Прийде час і я полину
В інший світ до сина...
Доки живу, пам"ятаю Там постою, посумую,
Я усе про сина. Розповім щось сину,
За село йду, поспішаю Сльози відчаю сховаю
До його могили. Й гіркоту полинну!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712501
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 16.01.2017
автор: геометрія