Я відчуваю, що моє тіло мене не слухається. Думки не зовсім згодні з моїм здоровим глуздом. А те, про що я пишу і про що буду надалі писати, не співпадатиме із загальними канонами - кохання, війна, патріотизм. Хоча що я кажу... Так і є зараз. Але з поета я можу перетворитись на монстра, який не тільки відкидатиме всі оці стандартні теми, а й навіть відмовлятиметься розмовляти про них.
Адже навряд чи знайдеться людина, якій набридне постійно читати про віршовані речі, які вже всі поперепробували на смак.
***
Я тут пишу тільки для того, аби якось відійти від реальності. Або ж нею проникнутись. І вкотре відійти. Тому повірте мені, на глибоку і не дуже критику мені особисто начхати. Ні, я можу прийняти той факт, коли я поставив не там кому чи якийсь розділовий знак, зробив банальну помилку в слові, але коли мене просять поміняти речення, бо не звучить, або що в моєму вірші нема ритму, хоч там з ритмом читається, то мені хочеться не те, щоб запхати того користувача в чорний список - забанити навічно. Але я тримаюсь.
Та все ж попереджую: з поета я можу перетворитись на монстра. А тоді відкривається моє друге "я", де нема місця ввічливості. Тільки лайка, мати і брутальність. І я розумію, що так поети не повинні поводитись. Але я зовсім не такий.
Геть не такий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712377
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2017
автор: Systematic Age