Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса.
Небезпечне оружжя — жіноча краса.
Ані мудрість, наука, ні старші літа
не дають проти неї міцного щита.
Іван Франко
Є Ло́лин – на Франківщині село.
Відоме тим, що там Іван Франко
Бував, давав Рожкевичу уроки –
Той був молодший на чотири роки.
У домі учня й Ольгу пострічав –
Сестру, яку водномить покохав.
Чуття пішли у цвіт, як сад навесні,
Завились в танці, мов птахи небесні.
У Львові вчився - зустрічі чекав,
Листи коханій слав, передавав.
Вона – попівна, скромна, чиста, тиха.
Любов прийняла, не чекала лиха.
Хоч був не модник і не знав манер,
Для Ольги був найкращий кавалер.
Та доля в спільний дім їм не зводила,
Хоч десять років, як могла, тулила.
Арешт Франка приніс коханню згубу.
Священик батько не дозволив шлюбу.
Її узяв за жінку Озаркевич,
Щоб не зганьбився Ольги рід – Рошкевич.
Франко дізнався, кров пішла у мозок.
Не витримав удару долі розум.
Та згодом оженився. Що ж робити?
Зуміла інша серце обкрутити.
Тій, лолинській, він вірші присвятив.
Інакших не було альтернатив.
Вона ж – то перший цвіт, який понюхав,
То перший лепет, що ловили вуха
З пожадністю. Їй щастя не приніс.
Та й сам не мав – пустий волочив віз.
Несли Франка – дивилася з вікна.
А через дев’ятнадцять літ й вона
Пішла до Бога, встигла попросити
Листи Каменяра їй в гріб вложити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712315
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.01.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)