На душі зимно, за вікном холодно.
Я укотре чужий, вбрався в білого ворона.
І байдуже мені, хоча може і солодко.
Я знайшов сенс у тому, щоб грати ворога
На душі порожньо, за вікном роздуми
Люди входять до мене і тікають з голоду.
Неможливо боротися, бо предмет втрачено.
Я хотів би зійти на наступній станції.
На душі зимно і водночас затишно
Я на сьомому небі неземних радощів
Скільки ще вогонь мене грітиме,
Якщо я давно втратив лік віку
За вікном тиша, на душі вогняно
Не злетить з вуст моїх жодного поруху
День у день я тримаю себе в спогадах
Бо одначе прийдуть помилки змолоду.
За вікном сиро, як коли це сталося
Все змінила та ніч із потопу на засуху
З неба знову пішов снігопад-марево
То не сльози відчаю, а день пасмурний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2017
автор: Сновида