***
Коли життя дрібніше за монету,
коли воно не ставиться в ціну,
згорають від жалю вгорі комети,
лиш чорні іскри котяться по дну.
Чи то землі, чи то душі сумної,
що заблукала на полях олжі.
Летять у засвіт білокрилі вої,
малює осінь чорні колажі.
І небо знов сивіє, плаче, плаче.
Щербатий місяць висікає кров.
"О, світлий вою, лагідний юначе,
ти ж передчасно за межу пішов!".
А десь над лісом перша хуртовина.
Десь на село насунулась імла.
Коли дарма не ціниться людина,
то навкруги лишається зола.
Розвіє вітер, випахкає люльку,
а за ярами впаде перший сніг.
І лиш на серці буде мулько-мулько,
бо очі в правди знов такі сумні.
Дукати чорні в чорнім капелюсі.
Хтось грає марша, хтось пливе під марш.
Дитина зойкне: "Матінко, боюся!"...
І суголосо зойкне "Отче наш"...
27.11.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711438
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.01.2017
автор: Леся Геник