У мене немає очей.
Доля Одіна мене не чекає.
Не одну, а безліч ночей
Місяць то є, то він зникає.
Скажи, що принести у жертву.
Я вип'ю з чаші кров.
Візьми душу, на жаль, мертву.
Я не згадаю кілька молитов.
Хай ворон мозок виклює
Тому, хто зрадить тебе.
Ти сила, що окрилює.
Ти моє серце, шия і хребет.
Погуби мене поцілунком.
Вирви серце з грудей для Тора.
Хай це буде для нього дарунком,
Для його морського простора.
Вночі підійду під жертовник,
Торнувшись твоїх грудей.
Я дякую. Ти мій засновник.
Лише мій. Не інших людей.
Коли я помру- окропи моє тіло
Морською водою і землею.
Спали мене. Щоб моє тіло тліло
Вночі перед останньою зорею.
Я видряпаю ідол у твою честь:
У мене ні ножа, ні сокири.
Ти пекло. Ти нашесть.
Ти земля. Її орієнтири.
Як тебе звати, сину богів?
Я хочу бути твоєю кров'ю.
Їй не страшні морські глибини і вогні-
Бо загартована вона любов'ю
Покажи мені шлях
На своєму дракарі.
Забери в мене страх,
Залиши його десь у хмарі.
Лише очі подаруй-
Я хочу тебе побачити.
А після, хочеш- пошматуй.
Всеодно помру. Цього не пережити.
Відкрий мені істину, один із богів.
Щоб знати її- треба згоріти?
Не мовчи. Скажи кілька слів.
Я хочу прозріти.
Ти кинув мене у море,
Я тону. Я втрачаю свідомість.
Це щастя. Це зовсім не горе.
Тіла нема. Натомість
Я бачу тебе, я чую твій голос-
Глибокий, як весь океан.
Я бачу тебе. Я співаю вголос.
Ти мої кайдани. Мій туман. Мій пан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711269
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2017
автор: Катерина Завадська