Розбирала намистини. Вигадувала візерунок. Виплітала ґердан яскравий і пишний. Намистина до намистини.
Вже й малюнок видно, задум втілюється. Поступово. Обережно. Щоб не згубити рахунку, щоб не сплуталися кольори. Наче мереживо виплітається. Легке. Невагоме.
Хтось одягне на шию. Прикраса веселкою засяє. А може ще й згадкою буде як подарунок дорогий.
Так складала орнамент. Тішилась мріями при кропіткій роботі. Довго бо і старанно плести доводиться. Очі печуть. Руки втомлюються. Та нічого. Закінчу.
Тягну за нитку. Куди нитка, туди й намистина. А нитка не пускає. Чи вузлик десь? Чи невправні руки?
От ще…
Нитка тріснула. Розсипалось намисто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2017
автор: Траяна