До чого ж це близько та знано!
... Юрба тротуаром пливе...
І пес, — загубився неждано,—
Хазяїна в натовпі жде.
За кожним біжить перехожим
І нюхає боти, пальто,
Подивиться — нібито схожий,
А в душу загляне — ніхто!
У надрах душевних зачаєна
Тривога давнішніх руїн:
Я теж наче втратив хазяїна
Над серцем примхливим моїм.
І в юрмі красунь перехожих,
Шукаю, мов пес той — пусте...
Багато є нібито [b]схожих[/b]
Та з острахом бачу — не те!
МОВОЮ ОРИГІНАЛУ:
О, как это близко и знаемо!
...Толпа тротуаром плывёт,
А пёс, потерявший хозяина,
В толпе его ищет... И вот
Он тычется мордой в прохожих...
Обнюхает боты, пальто,
Посмотрит – как будто похожий,
А в душу заглянет – не то!
Жестоко разлукой терзаемый,
Я чувством собачьим томим:
Я тоже утратил хозяина
Над сердцем дурацким моим.
И в банде красавиц прохожих
Кидаясь, как пёс под авто,
Я тоже встречаю [b]похожих[/b]
И в ужасе вижу – не то!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711064
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2017
автор: Віктор Чернявський