Гойя-гойя-гойя,
дівчинонька моя
по полю ходила,
зірницю водила.
А зірниця як дівиця,
у небі неначе птиця,
плила на човнику,
місяць світить-блисне.
А у тому полі
віхола на волі,
летить та гуляє,
дівча замерзає.
Ой, віхоло-любко,
не кружляй, голубко,
морозець-молодець,
не хапай за комірець.
А у полі – верби,
сплять, а може мерзли,
до свого милого,
несіть вість до нього.
Віхола почула,
вітрило напнула,
на сріблястих санях
їде у крисані.
У крисані вітер
передасть привіти,
стукає у віконце,
де хлопець молодий.
Коні запрягає,
віхолу лякає,
їде до дівчини,
забирає чинно.
Не їдь проти ночі
у поле і мостів,
а їдь до оселі,
де Різдво веселе.
Будем святкувати,
дівчину стрічати,
а як весна прийде,
то під вінець піде.
Під вінець з кільцями
для любої пари:
дівчина ходила,
хлопця ворожила.
Ой, світи, зірнице,
віхоло, спинися,
бо вже їдуть гості:
Різдво на помості.
Різдво святкувати,
дівчину стрічати,
а як весна прийде,
парою ставати…
6.01.2017.
Фотографія із інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710791
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 07.01.2017
автор: Светлана Борщ