Срібні черевики

«I  cried  when  the  moon  was  murmuring  to  the  birds:
Let  peewit  call  and  curlew  cry  where  they  will,
I  long  for  your  merry  and  tender  and  pitiful  words
For  the  roads  are  unending,  and  there  is  no  place  to  my  mind.»
                                                                                     (William  Butler  Yeats)

У  липні  1977  році,  подорожуючи  графством  Кілдер  –  графством  Кілл  Дара  –  графством  Церкви  Дуба,  я  відвідав  замок  Кілкі  –  давній  ґотичний  замок  рідкісної  величі  і  якоїсь  моторошної  краси.  Правильно  називати  цей  замок,  звісно,  Кілл  Кахах,  а  не  Кілкі,  але  я  не  про  це.  На  той  час  замок  вже  перетворили  в  готель  –  досить  фешенебельний  і  головне  романтичний.  Графи  гордого  роду  ФітцДжеральд  давно  вже  не  жили  в  ньому.  Готель,  не  дивлячись  на  те,  що  розміщений  був  в  замку  неймовірної  краси,  мало  користувався  популярністю  в  туристів  –  був  майже  порожнім.  Я  зупинився  в  одному  з  номерів.  Оглянувши  замок,  поговоривши  з  службовцем  готелю  Брінданом  О’Ріганом  про  старовину  я  повернувся  до  себе  в  номер,  відкрив  вікно  і  споглядав  літню  ніч.  Коли  вже  було  далеко  за  північ  і  околиця  занурилась  у  мовчання  темряви,  я  почув  тупіт  копит  –  до  замку  під’їхав  вершник  на  білому  коні  в  довгому  плащі  та  береті.  Він  залишив  коня  неприв’язаним  блукати  біля  замку  і  прочинив  ворота.  Я  вийшов  з  номеру  і  почав  ходити  коридорами  замку,  намагаючись  перестріти  цього  нічного  гостя.  І  справді  –  в  напівтемному  коридорі  замку  біля  башти  я  помітив  постать  у  старовинному  камзолі  та  червоному  плащі,  накинутому  на  плечі  і  взутому  в  срібні  черевики,  які  блищали  і  дзвеніли  при  кожному  його  кроці.  Я  одразу  зрозумів  хто  це.  Це  був  Джеральд  ФітцДжеральд  –  ХІ  граф  Кілдер,  якого  називали  «Граф-чаклун»,  алхімік  і  знавець  магії,  лицар  і  вигнанець,  багач  і  жебрак,  нащадок  королів  і  волоцюг,  той  хто  двічі  сходив  на  ешафот,  але  вертався  з  нього  з  головою  на  плечах,  некоронований  повелитель  Ірландії.  Я  промовив  до  нього  ірландською:  «Fáilte,  Do  Mhórgacht!  Tá  mé  do  aoi,  tá  brón  orainn  gur  tháinig  sé  gan  chuireadh…»  («Вітаю  Вас,  Ваша  Світлосте!  Я  Ваш  гість,  вибачаюсь,  що  приїхав  без  запрошення…»)  Але  він  навіть  не  озирнувся  і  продовжив  йти  коридором  до  сходів  з  тихим  мелодійним  дзвоном  своїх  срібних  черевиків.  Втративши  будь-яку  чемність  я  намагався  його  наздогнати,  але  він  раптом  зник  –  розтанув  у  повітрі.  Зранку  я  почав  розпитувати  службовців,  але  ніхто  нічого  не  бачив.  Тільки  старий  ключник  кинув  мені:  «Кажуть,  буває  тут  таке…  Через  кожні  сім  років…»    Згадавши  цей  випадок  я  уявив  на  мить,  що  він  відповів  би  мені,  якби  захотів  і  написав  на  білому  листку  паперу  таке:

«Якщо  світ  білий  чи  то  посріблений,
А  копита  коней  білих  дзвінкі  й  важкі,
І  важко  думати:  а  може  я  останній  –  
Лицар-алхімік  і  граф-чарівник
І  просто  мрійник  –  невже  останній?
Я  шукав  золота  –  а  знайшов  срібло,
Я  шукав  світла  –  а  навколо  темрява,
Я  шукав  мудрості  –  а  знайшов  забобони,
Я  був  графом  –  а  став  вигнанцем,
Я  шукав  слави  –  а  знаходив  плаху,
Я  шукав  Вітчизну  –  а  знайшов  Тауер,
Башту  ґратовану-муровану  для  таких  от
Шляхетних  чи  то  гонорових  –  надто,
Для  таких  от  неприкаяних-непотрібних,
Навіть  для  пекла  зайвих.  Чи  то  заячих.
І  смерть  на  чужині  у  місті  брудному-чужому,
Де  навіть  багно  чуже,  у  місті  патлатої  королеви
І  язиків  злих  зміїних  чорнилом  фарбованих.
І  де  вона  істина?  Серед  літер  покручених
Фоліантів  старих  важких  і  запилених?
Чи  може  на  вістрі  меча  сталевого  
Чи  в  оцих  сутінках  таємничих?  Де  вона?  
А  в  очах  людей  страх  –  у  зіницях  синіх,
А  в  очах  людей  відчай  –  бо  де  вона,  
Земля  наша  –  чи  там  за  пагорбами,  
Чи  тільки  в  жмені  –  і  та  між  пальцями
Піском  сухим…»

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2017
автор: Шон Маклех