Скільки мовлено слів про кохання тобі,
Що у ночі безсонні у тиші писала.
Покриває поземка загублені дні,
Вириваючи миті, де в небо злітала.
Де із вуст у вуста проливалася млість,
І кидала тіла в чарівну нескінченність.
Не казала собі, що очей стережись,
Накривала теплом кароока бездонність.
Й знову поклик зривався з душі, що твоя,
Хоч не раз і не два те казала в запалі.
До останнього видиху в грудях - твоя,
Ніжність хлюпає в серці, спрямована в далі.
28.12.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708955
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2016
автор: Валентина Ланевич