ПІД ПЕРЕСТУК КОЛІС

Нестримний  потяг  в  нікуди  -
Прощань  стокриле  розмаїття.
Минулих  доторків  суцвіття
Веде  за  руку  до  біди.

Вокзал,  перон,  як  і  колись.
Квитки  безликі,  безсловесні
А  душі,  як  походи  хресні,
Ще  й  досі  моляться:  "Наснись..."

У  незворотності  ручай
Серцями  й  поглядом  втопившись,
Ще  тільки  на  поріг  ступивши...
"Чи  замовлятимете  чай?"  -

Мовчанка  стелеться  п`янка.
Це  все...виходимо  о  третій.
Слова  банальні  і  затерті:
"Дві  кави  нам  без  молока."

"Я  зараз  вийду,  там  -  постіль,
Дванадцять  з  вас,"  -  поставить  склянку,  -
Стакато  в  грудях    до  світанку.
Імлистий  замкнутий  постій.

Холоне  кава:  "Як  живеш?"  -
Рука  тремтяча  й  полохлива
І  раптом  сліз  полинна  злива,
Вже  й  у  долоні  не  збереш.

"Ти  що?  Навіщо?  Йди  сюди."
"Ти  знаєш,  знаєш...  я  без  тебе,
Неначе  корінь,  що  без  стебел...
У  судний  день  нас  не  суди."

"Маленька,  Бога  не  гніви,
Якщо  не  склалось,  що  ж  робити?
Не  убиватися    -  любити
Ще  не  відкриті  острови."

Жагучі  диво-міражі  -
Її  вуста,  такі  чутливі,
Такі  солодкі  і  звабливі.
Його  терпіння    -  на  межі.

Ця  мить  -  життя  всього  надріз.
Росою  виїдає  очі,
Допоки  сонце,  серед  ночі
Злиття,  під  перестук  коліс.

Нестримний  потяг  в  нікуди  -
Стрічань  стокриле  розмаїття.
Минулих  доторків  суцвіття  -
Кохання  пізнього  сліди.

20.12.16.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708558
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2016
автор: Ліна Ланська