Вони зустрілись

Наснилось  мамі,  що  синок  в  біді.
Чекати  ранку  вже  вона  не  стала,
Умилась  наспіх  в  крижаній  воді,
Останні  гроші  із  ензе  дістала.
Бігцем  побігла  рано  на  вокзал
Й  там  нетерпляче  поїзда  чекала.
Застигла  в  глибині  очей  сльоза.
Ніщо  її  тепер  не  залякає:
Ані  дорога,  хай  і  довга  путь,
Ні  невідомість  –  має  бачить  сина.
Не  міг  же  Бог  слова  її  забуть,
Не  раз  в  молитві  про  синка  просила.

Аж  ось  і  поїзд.  У  вагон  матуся
Свої  нехитрі  речі  занесла.
Згадалась  донька.  Виросла  Катруся  –
Красуня  перша  їхнього  села.
Стовпи  мелькали  і  міста,  і  села,
І  кілометри  бігли  між  коліс.
Бліде  обличчя  мами  –  невеселе,
Зовсім  не  те,  яким  було  колись.

Нарешті  й  до  поста  вона  добралась,
Хоч  довелось  немало  пережить,
Поки  в  людей  дорогу  допиталась:
Війна  ж  іде  тут,  як  ти  не  кажи.  
Бійців  зустріла.  Молодь,  є  і  старші.
У  кожного  жовто-блакитний  знак.
«Захисники,  –подумала,  –  від  Раші.»
Спішила  сина  серед  них  пізнать.

Та  не  так  сталось,  мамі  як  гадалось:
Сказали,  син…  потрапив  у  шпиталь.
Погасла  у  очах  коротка  радість…
«А  де  він?»  –  командира  знов  пита.
І  серце  знову  у  дорогу  кличе…
Пости  і  села,  сіра  і  земля.
Душа  без  звуку  чайкою  кигиче:
Що  ж  наробили  найманці  Кремля?!

Аж  ось  Дніпро.  Шпиталь  стоїть.  Військовий.
Й  питання  перше:  «Так  у  вас  мій  син?»
«Він  тут.  Багато  втратив  крові,  –
Сказав  хірург  і  губу  закусив,  
Як  лікарі,  ми  робим  все  можливе.
І  догляд  відповідний  має  він.»
З  грудей  матусі  вирвався  тужливий
Непевний  звук.  На  неї  погляд  звів
Тоді  вже  лікар.  Знітилася  мати
Дістала  дна  тепер  його  очей:
«Я  сина  свого  буду  доглядати!..
Ведіть,  я  маю  сильне  ще  плече…»

Вони  зустрілись:  мати  і  синочок…
Не  зразу  –  через  кілька  довгих  днів.
Пов’язка,  біла,  покривала  очі…
В  колясці…  син,  тримаючись,  сидів.
Вона  не  впала  синові  на  груди  –
Все  зрозуміла  без  чужих  речей:
До  подиху,  останнього,  з  ним  буде  –
Клялась  собі,  бо  син  же…  без  очей…
19.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707597
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 20.12.2016
автор: Ганна Верес