Всім обездоленим матерям.
Була ти життя все, трударкою ненько,
Робила допізна, вставала раненько...
Пролетіли весни, ніби й не жилося,
Хоч на біса сіре, те життя здалося.
Бачила ти різне за прожиті роки,
А тяжка робота випила всі соки.
В 33-ім - голод, пухли навіть вуха,
В 47-ім - холод, голод та розруха.
Все життя свідоме працювала в Созі*,
Як в ярмі скотина, як коняка в возі.
Руки заскорузли, вузли та мозолі...
Ти не одинока в тій жіночій долі.
Чоловік загинув на війні в ті роки,
Без тата робили сини перші кроки.
Майже сорок весен ти його чекала,
І жіночу вірність свято зберігала.
Діти підростали, опорою стали...
У тебе, старої, кращі дні настали.
«Жила я зі старшим, жалітись не мушу,
Та прожив недовго, віддав Богу душу.
В місті десь молодший... плекаю надію,
Але щось не їде, нічого не вдію.
Влітку веселіше, цілий день турботи,
Та і на городі достатньо роботи.
А як прийде осінь - де поділась сила,
Щоб я одинока, вовком не завила».
Виє вітер в стрісі, дощ у вікна стука ..
- Були б діти поряд, бавила б онука.
В тузі, та тривозі з ранку та до ночі,
Все чекає сина - виплакала очі.
- Сину мій миленький, зайди на хвилину,
І душею, й серцем я до тебе лину...
Немає, не їде, як не виглядаю,
Чому ж я мій Боже, таку долю маю?
А колись, раніше, як він був маленьким,
Був таким ласкавим, був таким гарненьким.
Казав: - Я матусю, вік з тобою буду,
І нізащо в світі тебе не забуду».
Нелегко жилося тобі одинокій,
Лише при кончині заслужила спокій.
Інколи згадають найвірніші друзі -
Соловейко в гаї, та калина в лузі.
Жаль тих одиноких матерів стареньких,
Вірних охоронців хуторів маленьких.
Чим же їм віддячити, чим їм догодити?
- До матінки треба...- бігти - не ходити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707065
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2016
автор: Сідий