Я каменем – кременем стану,
Щоб горе твоє розтрощить,
Від стріл і підлоти й оману
Надійно тебе боронить.
Рікою стрімкою я буду,
Щоб спрагу твою вгамувать
Всі стежки відмию від бруду,
Якими ти будеш ступать.
Ще стати вогнем я готовий,
Тебе у мороз щоб зігріть,
І завжди у час сутінковий
Хатину твою освітить.
Стать сонцем ще думки не маю,
Буть місяцем не спроможусь,
А став би і ними, та знаю,
Що скажеш «Облиш, обійдусь…»
У кам'яній вежі тримаєш
Самотність мов цноту свою,
Коли вже, скажи, перестанеш
Надію гасити мою.
Тим розсудом, що мов рікою
Остуджує мрії палкі,
По стежці одній лиш тобою
До обрію йти залюбки?
Ще й палким вогнем обпікаєш,
Коли і не «Так» і не «Ні»
Ось скільки вже років ти кажеш
Одне і те ж саме мені
В тім вогнищі щоб не зотліти,
Шоб розсуду річку здолать
І вежу високу розбити,
Одне лише можу сказать:
- Я каменем стану для тебе
Рікою торкнусь твоїх ніг,
Ще й вогнищем зрину до неба
З тобою,щоб бути я зміг
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2016
автор: Артем Хвиля