Не знаю я , що сталось з горобцями,
Із року в рік їх менше все стає
А з цими не знатними співаками
Дитинство все пов’язане моє.
Мене будили завжди спозаранку
І не давали додивитись сни.
Цвірінькали під вікнами й на ганку
Щодня завжди без вихідних вони.
- Вставай, - мовляв, ну скільки можна спати!
Он сонце піднялося до верби,
Ти ж бубирів збирався настьобати
І нову вудку ввечері зробив!
Швиденько вмиюся і хліба скибку
Домашньою олією мащу,
А зверху для смаку ще й солі дрібку
І з хати до горобчиків біжу.
На призьбі снідаю і хліба крихти
Їм кидаю, - Смачного вам, - кажу.
І добре нам укупі отак їсти,
А ще назавжди згадку збережу,
Як горобця, що замерзав узимку,
Я в хаті біля груби відігрів.
Вже помирав, а десь через годинку
Літав по хаті він і цвіркотів.
Отак всю зиму і прожив у хаті
Й господарем себе в ній почував,
Зі столу їв і прочухана дати
Котові Мурчику щодня не забував
Аж по весні вже полетів гуляти,
Та нашу хату все ж не забував -
Цвіріньканням аби всіх привітати
В квартирку щонеділі залітав.
Скучати дуже став за горобцями,
А їх стає все менше з року в рік
Все точно так , як із отими днями,
Яких уже на денці на мій вік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706652
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 15.12.2016
автор: Артем Хвиля