Чи є в вас серце? Діти, діти!

Штовхались,    товпились    слова,    
В    рядки    так    важко    їм    лягати,
Тож    кострубато    так:    вдова,
Стара,    слаба,    дітей    двох    мати.
Живе,    як    Бог    дасть,    в    самоті.
Важкі    вже    руки,    ноги    сині…
На    стінах    –    фота.      Молоді…
Вона    –    у    парі,    донька    з    сином…

Дровцята    в    грубі    гоготять,  
Сусідка    тільки    розтопила,
Старенька    прикрива    котят
(Спустила    Мурка    з-під    стропила).
«Не    змерзли    щоб,    такі    ж    малі,»    –
Міркує    вголос    сива    бабця
І    тре    холодні    мозолі.
Прикрила    очі.    Знебулася…

І    проплило,    немов    у    сні,
Життя    її,    все,    до    дрібниці,    
Як    і    побрались    повесні,
Як    викопав    Іван    криницю,
Як    потім    хату    вже    звели    –
Своє    гніздечко    наймиліше.
Про    діток    мову    завели,
Казав    Іван:    «Якби    побільше.»

«Подарував    Всевишній    двох,
У    рік,    що    був    перед    війною,
Якраз    під    празник,    під      Різдво,»  –
Заслало      очі    пеленою.
Пішов    Іван.    І    в    перші    дні
Його    війна    в    бою    скосила.
Вона    ж,    хоч    оченьки    й    сумні,
Та    доньку    бавила    і    сина.

О,    скільки    зведено    ночей,
Поки    вони    на    ноги    стали!
Колись    слабке    її    плече
Тепер    було,    немов    із    сталі.
Робила    в    полі,    наче    віл,
В    дворі,    у    хаті,    на    городі,
Розтерті    ноги    до    крові…
Терпіла…    Бач,    така    порода.

А    потім…    Потім,    як    млинок
На    вітрі    крутиться    і    верне,
Життя    крутило    так.    Синок,
Дочка...    Чуть    світ    –    вона    на    фермі.
Усе    робила,    як    могла,
Дітей    будила    до    роботи,
Та    й    полетіли    із    села
Подалі.    Мати    –    у    турботі:

То    примудриться    щось    послать,
Листів    від    кожного    чекає,
Готова    все    була    здолать
(Живуть    в    далекім    діти    краї).
Не    зчулась,    як    життя    пройшло,
Сховалась    старість    за    плечима…
Газдиня    на    усе    село    –
Тепер    ледь    бачила    очима.
Чекає    вісточки    від    них,
Раділа    внукам,    правнучатам:
«Які    то    вже    тепер    вони?..
Не    їдуть…    Нікого    й    стрічати…»

Сусідка    дров    іще    внесла,
Стареньку    щоб    якось    зігріти,
На    фота    глянула:    «Діла!..
Чи    є    в    вас    серце?    Діти,    діти!..»
13.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706499
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.12.2016
автор: Ганна Верес