Новорічний діалог*

-  Що  відбувається  в  світі?
-  А  просто  зима.
-  Просто  зима,  Ви  гадаєте?
-  Так,  я  гадаю.  
Я  самотужки,  як  вмію,  стежки  прокладаю
в  ваші  ще  сонні  будинки,  крізь  сніг  і  туман.

-  Що  ж  за  усім  цим  настане?
-  Настане  трісќун.
-  Січень  настане,  вважаєте  Ви?
-  Так,  вважаю.
Я  вже  давно  білосніжну  цю  книгу  читаю:
пр́осинець,  сн́іжень,  а  ще  лютов́ій  і  щип́ун.

-  Чим  же  закінчиться  все?
-  А  прийде  снігоѓон.
-  Буде  красн́ець,  Ви  упевнені?
-  Так,  неодмінно.
Я  переконаний,  що  у  діброві  привітно,
дзвінко  звучатиме  скоро  шпаків  баритон.

-  Що  ж  постає  за  усім  цим?
-  Потрібно  всім  жить.
Шити  весняні  платт́я  й  сарафа́ни  із  ситцю.
-  Як  ви  гадаєте,  буде  оте  все  носиться?
-  Я  переконаний  –  все  необхідно  те  шить.

Шити  потрібно,  зима  все  рівно  пролетить,
скільки  б  мороз  не  тріщав  і  метіль  не  кружляла.
Тому  з  нагоди  цього  новорічного  балу,
мила,  дозвольте  мерщій  Вас  в  танок  запросить.

Місяць  сріблястий,  мов  з́абавка  для  дітвори
і  машкар́а  карнавальна  мелькає  довкола.
Вальс  уже  лине,  прошу  Вас,  пан́янко,  у  коло
і  –  раз-два-три,  раз-два-три,  раз-два-три,  раз-два-три!..

12.12.2016

*  Спроба  перекладу  чи  за  мотивами  твору  Юрія  Левітанського  „Диалог  у  новогодней  елки“.

Юрий  Левитанский
—  Что  происходит  на  свете?  —  А  просто  зима
—  Просто  зима,  полагаете  вы?  —  Полагаю.  
Я  ведь  и  сам,  как  умею,  следы  пролагаю
в  ваши  уснувшие  ранней  порою  дома.

—  Что  же  за  всем  этим  будет?  —  А  будет  январь,
—  Будет  январь,  вы  считаете?  —  Да,  я  считаю.  
Я  ведь  давно  эту  белую  книгу  читаю,
этот,  с  картинками  вьюги,  старинный  букварь.

—  Чем  же  все  это  окончится?  —  Будет  апрель.
—  Будет  апрель,  вы  уверены?  —  Да,  я  уверен.  
Я  уже  слышал,  и  слух  этот  мною  проверен,  
будто  бы  в  роще  сегодня  звенела  свирель.

—  Что  же  из  этого  следует?  —  Следует  жить,  
шить  сарафаны  и  легкие  платья  из  ситца.
—  Вы  полагаете,  все  это  будет  носиться?
—  Я  полагаю,  что  все  это  следует  шить.

Следует  шить,  ибо,  сколько  вьюгё  не  кружить,  
нёдолговечны  ее  кабала  и  опала.  
Так  разрешите  же  в  честь  новогоднего  бала  
руку  на  танец,  сударыня,  вам  предложить!

Месяц  серебряный,  шар  со  свечою  внутри  
и  карнавальные  маски  —  по  кругу,  по  кругу.  
Вальс  начинается.  Дайте  ж,  сударыня  руку,  
и  —  раз-два-три,  раз-два-три,  
раз-два-три,  раз-два-три!..


©  Copyright:  Александр  Мачула,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116121207058  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706265
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.12.2016
автор: Олександр Мачула