Летить життя, немов вітри, осінні,
Рвучкі, холодні, часом із дощем;
Землі моєї доля під прицілом
Й від того в серці осідає щем…
Чому ж така ти, доле, безталанна?
А мо’, Всевишній відвернувсь від нас,
Бо ж Україну розривають клани:
Не поділили Крим, тепер Донбас.
Їм не болять людські щоденні втрати
І навіть доля матінки землі,
Плодять безвольну і беззубу «вату»,
І за одно з тими, що у Кремлі.
Проснись, народе, зупини грабунок –
По всьому світу вже твоє добро,
Не раз ти пригубляв свободи трунок
І боронив від недругів Дніпро.
Ще маєш порох у порохівницях,
І з кланами тобі не по путі;
Історія – це вічна шахівниця,
Де перемога сильного в житті.
Хіба тебе не кличе вже до бою
Загиблих кров, що рятувала нас?
Ти маєш стати знов самим собою,
Не маєш права втратити цей час!
12.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706095
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 12.12.2016
автор: Ганна Верес