В автобус, що йшов із Полтави в Хорол,
З речами юнак… Мо’, з дому…
Своє хвилювання він чемно зборов.
Ще й мама... (в очах – утома)
Дивилась у двері синочкові вслід,
Мов долю його благала:
Не буде для нього жорстоким хай світ,
Рівненька стезя лягає.
Легка і тверда нехай буде для ніг,
Щоби не заспотикались.
Чекати завжди буде отчий поріг,
Якщо раптом заблукає.
А рушив автобус – ті очі в вікні
Ще їхали довго за мною…
Чому ж не такою любов є синів,
Як у матерів, – земною?
22.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705915
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 11.12.2016
автор: Ганна Верес