Колгоспниця

Союз  розвалився  й  колгоспи
За  ним  розвалились  собі.  
Один  з  поміж  них  –  із  радгоспів,  -
Це  наш,  що  тримавсь  «  на  воді».

В  цей  час  можновладці  при  владі,
Країну  усю  розтягли.
А  нас  як  баранів,  так  радо,
Ще  глибше  в  ярмо  запрягли.  

Хоча  на  роботу  ходили,  
Та  нам  не  платили  грошей.  
«За  ніс  всіх  в  країні  водили»,
Ніхто  не  зважав  на  людей.  

Кишені  собі  набивали  
Оти́ми  людськи́ми  грішми́.  
А  діти  в  нас  вдома  рида́ли,  
Та  й  серце  вмивалось  слізьми́.  

Буремні  роки  дев’яностих  
Пройшли,  а  за  ними  услід,
Біда  за  бідою  і  вдосталь,  
Було  в  мене  суму  й  тих  бід.  

Потрібно  дітей  годувати,  
Купити  сорочку,  штанці.  
А  що  було  дітям  казати
На  погляди  їхні  сумні?!  

Ми  хміль  у  колгоспі  спасали:
Із  ранку  до  ночі  у  нім.
Його  на  шпалери  пускали,  
Хоча  без  зарплати,  притім.

Одне  нас  спасало,  що  вдома
В  нас  овочі  в  грядках  росли,
І  те,  що  в  хліві  ще  корова  –
Щось  їли  ми  ..  Так  і  жили..  

Зате,  подивись,  олігархів,
Вже  стільки  отих  розвелось.  
То  дав  би  Бог  всім  бумерангом,  
Щоб  і  їм,  ще  як  нам,  прожилось.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705562
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2016
автор: Ольга Калина