Я вдихнула зиму, повні груди,
Бо колись, давно, спинився час.
По-інакшому ніколи вже не буде,
І немає більше слова, нас.
Замело стежки, не відшукати,
Ту єдину, що приводила у рай.
І лишається чекати, лиш чекати,
А можливо це давно уже був край.
Знов лишилась із відкритою душею,
І не маю вже її чим захистити.
Так хотілося літати над землею,
А мушу босоніж отут ходити.
Не вернутися назад уже ніколи,
Бо давно уже ми витратили час.
Я кричатиму, що біль відчують гори,
Та ніколи вже не буде слова, нас.
Не змінити те, що доля готувала,
Ми безсилі, проти нас працює час.
Як болюче було вимовить це слово,
Та ніколи більш не буде слова, нас.
Я вдихнула зиму повні груди,
Скоро серце стане замерзати.
По-інакшому ніколи вже не буде,
Скоро я забуду як кохати.
Час зітре із пам'яті хвилини,
Де у нас був рай свій на землі.
Де в твоїх очах був весь мій світ,
Де я віддала усе тобі.
Відпустити, і забути, не так просто,
Бо врізається у душу пустота.
Ми не станемо володярями часу,
І залишиться зима, лише зима....
НАДІЯ КИШЕНЯ 6.11.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2016
автор: КОЛЮЧКА