Упилась сонечком душа
І вмить дістала крила.
Злітає з вітром в небеса
І там парить сміливо.
Їй небо шепче:"Залишись,
На землю не вертайся.
Лиш подивись,яка тут вись,
Яка краса...Зостанься.
Безмежність,спокій,глибина...
Таке яскраве світло!
А на землі? Там суєта...
Не зможеш там творити".
Розгублена душа моя
До Вітра промовляє:-
"Ласкавий будь,допоможи,
Бо що робить не знаю?"
"Не поспішай,та оглядись."-
Так промовляє Вітер.
"На землю зверху придивись
Там вже розквітли квіти".
"О Боже! Квіти там цвітуть!
Як я могла забути?
Ще хоч би раз їх аромат
Змогла б і я вдихнути.
О Вітре!Брате,поможи!
Попутним будь,благаю!
На землю душу опусти,-
Ту душу,що блукає.
Бо прагнуть оченьки весни,
Її усмішки молодої.
Земної буйної краси,
Cвятково-пишної,живої.
Лиш на землі,о брате мій,
Я зможу знов творити,
Тоді,коли вдихатиму
Я аромати квітів.
Тоді,коли почую лиш
Мелодію весни-
До неї вірші напишу,
Які прийдуть вві сні.
О Вітре!Братику,візьми
Сестру свою із неба;
Додолу тихо опусти-
Їй більшого не треба".
03.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704536
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2016
автор: Міла Брац