Надворі пізня осінь. Небо затягнуте сірими хмарами. Дахи і дерева іскрили сріблястим інеєм, а вся земля покрилася памороззю.
Вже зранку пролітали маленькі сніжинки, то дуже рідко, то частіше, вони кружляли і встеляли землю та з часом почався міленький сніжок. А під обід сипав лапатий, густий сніг.
В хаті було тепло і затишно. Бабуся на столі різала овочі на борщ,а Андрійко сидів поруч, грався іграшковими машинками.
Онук за вікном побачив сніжинки.,
-О! Бабусю це що?
Вона не поспішаючи подивилась . - Бачиш,як красиво надворі,все біле - біле, це справжній перший сніг.
А, як це справжній, перший?-здивовано запитав онук.
-Справжній, бо це не крупинки, бо без дощу, бо такий пухнастий і густий. Земля замерзла, тож відразу розставати не буде, хіба,що потепліє. А перший, бо в цьому році, ще його не було,- продовжила бабуся.
-А, що, як розтане, а потім, як знову буде,то буде другий?,- не міг вгамуватися малий.
-Так ,любий, так, тільки потім вже не рахують,коли зима то він частенько йде, а ти,що не пам`ятаєш в тому році?
Малий відкопилив губу і заперечуючи кивав головою.
Розчепірив пальчики на руках,
-Що і пальчиків не досить загинати, в мене їх, аж десять.
-Ах ти моя радість, не досить, ні. Всі дітки люблять сніг, він красивий, пухнастий бо з сріблястих сніжинок. Вони легенько летять з хмаринок до нас, бачиш, все небо затягнуло хмарами,тож напевно буде іще сипати.
-Вже ,як буде багато, можна кататися на санчатах та лижах, ліпити снігову бабу,чи сніговика.
-А я бачив в мультику сніговика,такого здорового,він листа Діду Морозу передав. Дітки подарунки заказали, щоб він їм на Новий рік приніс. А мені теж принесе,чи ні?
Бабуся погладила онучкові голівку,заглянула в його зацікавлені оченята, посміхнулася,
- Звичайно ,мій любий, всім слухняним діткам приносить.
-А що ти мамі і татові не казав, щоб вони листа написали?
-Як не казав?Давно сказав, як ще мультик бачив, навіть намалював в подарунок Діду Морозу ялиночку всю у гірляндах. І просив у Діда Мороза іграшкову машинку < КрАЗ>, бо не маю чим пісочок перевозити мамі на грядку,- емоційно проговорив Андрійко.
Бабуся дивилася на онука і думала, ба який розумний, де в наші роки були такі іграшки, як ми були маленькі,навіть ляльки не мали за, що купити. Час іде, діти зараз набагато розумніші, треба вже навесні хлопчика до садочка відправляти, що він зі мною навчиться….
- Слухай, а яка різниця сніговик і снігова баба,- не заспокоївся онук.
Стара глянула на малого, махнула головою і посміхнулася,
-У сніговика на голові відро,а сніговій бабі одягають хустинку і намисто.
-О,яке ще намисто, таке,як у мами?
-Ні,хлопчику,ми колись в дитинстві збирали горобину чи калину і робили з них намисто, а хустинку часом замінювали віночком з сухих трав..
Андрійкові вже йшов п`ятий рік, після року весь час з бабусею,що могла те й вчила хлопчика та відчувала, що дитині треба більше спілкуватися з дітьми.
Донька з чоловіком відколи в Дніпрі закрили завод, працювали на базарі,в ракушці. Хіба це життя, виживання, досить працювали на когось та й ще, аж до вечора і з одним вихідним, ще й платили мало.
Понеділок був для малого справжнім святом,батьки завжди намагалися провести весело цей день, хоча за тиждень були виморені, їм теж хотілося відпочити і вдома роботи хватало.
Вже пообідали, малий притулився головою до скла у вікні і тішився, як сипле сніг.
-Бабусю, давай я піду надвір, бачиш скільки насипало?!
Вона швидко дістала одяг та зимові чобітки.
-Ого, які волохаті! І такі м`якенькі,- помітив хлопчик.
Вже поспішав, натягував чобітки та одяг. Бабуся посміхалася до онука,
- Молодець, вже майже все сам вмієш робити.
-А рукавички у кишені,якщо в ручки буде холодно,то обов`язково їх одягнемо.
Бабуся на веранді захватила совочок і маленьке відеречко,
- На це тобі знадобиться, пішли.
Вона відчинила двері, свіже повітря з снігом вдарило їм в обличчя. Під ногами лежав білий, яскравий сніг. Хлопчик задоволено дивився,не наважився на нього стати,-
-О, як багато! Що будемо чистити, ти казала?
Андрійко крутив головою на всі сторони, любувався сніжним покровом.
-Давай, давай веселіше,- підбадьорила бабуся.
Він одяг рукавички і почав метушитися,швидко маленькою лопаткою відкидати сніг поруч з бабусею.
Бігав, залишав сліди на снігу, потім лопаткою накладав собі в відеречко, ніс, висипав на клумбу.
Бабуся пішла кругом хати з мітлою позамітати сніг з призьби.
Андрійко розігрався, набирав лопаткою сніг, підкидав вгору, весело сміявся, тікав від нього,як той падав.
Сніг попадав на обличчя,він задоволено морщився і ухав від радості.
Бабуся вийшла із-за хати,спостерігала, повсміхалася, тішилася, як він грався з снігом,
-От бачиш,як добре! Я буду на веранді, а ти ще трохи пограйся з снігом, тільки не здумай в рот брати, бо захворієш.
Як тільки бабуся відійшла,малому відразу ж закортіло попробувати,який він на смак. Оглянувся на всі боки, зняв рукавичку,
-А ну йди спробую, який ти ?- проговорив і лизнув сніг, який взяв в долоню.
-Тю,я думав хоч трохи солодкий, бо ж білий, як цукор, а ти тільки холодний і смаку зовсім ніякого,- бурчав під ніс.
Раптом скрипнули двері з веранди,малий швидко відвернувся, одягав рукавичку. Знову повернувся в сторону хати та звідти вибіг Мурчик, двері знову скрипнули і зачинилися.
Вже погнався за котом,той справно заліз на дерево, махав хвостом.
-Ба,який герой, зовсім не боїшся снігу,я більший за тебе ,а зразу боявся навіть ступнути на нього,- проговорив весело.
- Андрійку, ходи вже до хати, досить на сьогодні. Завтра батьки будуть вдома , може будеш з ними ліпити сніговика, якщо ще сипатиме сніг, - гукала бабуся.
Озираючись, набрав у совочок снігу, заніс до веранди, сам же зайшов в хату,почав роздягатися.
Бабуся допомогла , потім заставила випити теплого молока з медом і уважно дивилася на нього,
-Це щоб не захворів, бо бачу, щось очі ховаєш,часом сніг не їв?
У малого відразу почервоніли вуха,опустив голову, дивився з під лоба.
-Та я це…. Трохи попробував, ледь - ледь лизнув, хотів дізнатися, який на смак, але не їв, правду кажу.
-Він холодний і з мікробами, від яких можна захворіти,- сказала сердито.
-Ні, я їх там не бачив, вони не ворушилися.
Вона голосно засміялася.
-Мама ж тобі пояснювала для чого мити руки,чи ти забув? Їх там завжди багато та так просто не видно, тільки через мікроскоп.
Здвигнув плечима,--А ,що таке мікроскоп?
_Досить, іди грайся,завтра маму запитаєш,вона тобі пояснить.
Андрійко сів за стіл, знову грався іграшковими машинками,натягував колеса до них, які ж сам познімав. Раптом пригадав,що лишив на веранді сніг, поглядав в сторону бабусі,вона крючком в`язала носки.
-Ой, бабусю надворі вже майже темно, ти напевно забула, твій серіал скоро.
-А й справді, бач ,який уважний і все то ти пам`ятаєш,-посміхаючись сказала і пішла в другу кімнату.
Вже побачив,що сіла в любиме своє крісло,тихенько вийшов на веранду ,швидко схопив лопатку і заніс до хати ,здивовано дивився на неї, заглядав під неї,а там було лише трохи води.
-Де ж ти подівся?Я ж хотів з тобою погратися, мені самому так сумно. Що не хочеш зі мною дружити?- Бурчав, нахиливши голову.
Раптом зовсім поруч почув здивований голос бабусі,-
Ти мабуть приніс сніг до хати?
-Так, він на веранді був,я пішов забрав,а там тільки трохи води, десь втік,- говорив вже з сльозами на очах.
Взяла його на руки.
- Сонечко ти моє, напевно забув,я ж тобі сама розповідала,що коли тепло сніг перетворюється на воду. Ти ж бачив кілька раз,як я мию холодильник ,з морозильної камери забираю лід і кидаю у мийку і він там розтає.
- Бачив ,так тож лід, він же не такий легкий і пухкий, як сніг.
- Послухай ми зараз візьмемо цю водичку поставимо в морозильну камеру і через якийсь час побачиш що буде.
Андрійко трохи повеселів, з совочка вилив воду в одноразовий стакан і поставив в холодильну камеру, пішов дивитися мультик, який розпочався після серіалу.
Пройшло не багато часу, забрав стакан з холодильної камери і заглянув, а там тільки по краях ледь-ледь почала замерзати вода,
- Щось ще не бачу льоду,- здивовано проговорив,, підніс і показав їй.
- Ще мало часу пройшло та вже придивись уважно, по краях бачиш маленькі тоненькі льодинки. Тож трохи зачекай, з пів години, тоді подивишся .
Вже вечеряв гречану кашу з молоком, весь час очі зупинялися на годиннику. Він ще не розумів, як визначити час та пересування стрілки з одного числа на друге,це означало, що пройшла година,так його вчила бабуся.
- Андрійко, батьки будуть пізно, бо приймають товар,тож ходи чистити зуби і підемо спати, розповім тобі казочку.
- Зараз,почекай, подивлюся до води,- відкрив холодильну камеру.
- Ой,дивися, справді тільки лід,він не такий, як білий сніг, а прозорий. Тепер я вже знаю, як сніг перетворюється на воду, а потім на лід,- сказа вдумливо.
На веранді заскрипіли двері, до хати зайшли батьки.
Андрійко, від радості, аж підскочив,
-О !Мамо, тато! А що я вам зараз розповім! Скільки сьогодні нового узнав! Давайте, швидко роздягайтесь і сідайте вечеряти,а я буду вам розповідати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704406
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2016
автор: Ніна Незламна