Заплутався вітер у осіннім листі,
І тумани сиві простір обняли.
Ми йдемо з тобою своїм рідним містом,
І тепер щасливі, як колись були.
Ми не розлучались, дякуючи долі,
Бо любов і дружбу вміло берегли.
Труднощі долали на життєвім полі,
В світ широкий діти вже наші пішли.
Швидко промайнули наші спільні роки,
Сповнені любові, радості й тепла.
Дорослі чудові вже наші онуки,
І все було б добре, якби не війна.
І хоч ми з тобою поважного віку,
Не страшна нам осінь і навіть зима.
Роки непідвладні ніякому ліку,
Смутку в наших душах і серцях нема.
Дай, Боже, нам сили в світі ще пожити,
Діждатись правнуків, в них наші жнива.
Вмієм працювати і добро творити,
І нам завжди добре, бо любов жива!
За дітей й онуків молимося Богу,
Й за те,щоб скінчилась пошвидше війна,
Щоб були відкриті їм світлі дороги,
Й щоб наша країна вільною була!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703815
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 30.11.2016
автор: геометрія