Всі дивились в вікно і сміялись.
Падав сніг. Зовсім перший. Як диво.
Ці сніжата в дощі залицялись.
Я в це вірю... То все те можливо.
А вона все дивилась в віконце.
Посміхалася. Так її вчили.
Ці сніжата замінюють сонце,
Ці сніжата дощинки любили.
Обнімалися і цілувались.
Боже мій! Як потрібні обійми!?
Всі самотні... Вони милувАлись!
І пішли б ці обійми... Як в прийми...
І ведеться статистика всюди.
Скільки смертності, скільки народжень.
Але є... Найсамотніші люди
Без всіляких фізичних пошкоджень.
Помирають в чудовому стані
Від тактильного голоду!.. Боже!
У житті... А не в телеекрані.
Медицина тут не допоможе...
Вона вчора дивилась на небо.
Від тактильного голоду... Мертва.
Ці обійми!О!Як вони треба!
Статистично - стоENNая... Жертва...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2016
автор: Відочка Вансель