****

                         ****

Тендітне  віття...  вітер  колихає
Густії  трави-хмари…  у  моєму  полі
Самотнє  деревце  зростало…  проти  долі
Не  підеш…  не  коріння  бо  тримало
З  останніх  сил…  Воно  тягнулося  до  неба
З  останніх  сил  лунало  «ну…»…  потреба
У  сонці  її  віття  погубила…  висихало,
Покрилось  полум’ям,  обвуглилось…  трималось
За  ледь  жевріючу  жаринку  й  не  пустила,
Навіть  коли  палала….  Ніжно  голубила
Кусок  вугілля,  що  діру  в  ній  пропалило.
Вугілля  ж  бо  не  дерево…  й  згоріла.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2016
автор: Seeyer