Не знаю, може це ностальгія по своїй відчайдушній юності, чи може щось інше, але згадався мені такий випадок ...
Було це давно, відібрали батьки мій ІЖ Юпітер5. Кожен день на ньому до села їздили, городина і все таке інше, а мені замість нього купили Восход, який славився норовливим характером, за що про нього склали багато образливих приказок. Розібравши це чудо техніки рази три до гвинтика, і згадавши не злим тихим словом усіх конструкторів, мало по малу стало це чудо нормально працювати.
Оскільки на відпустку в той час у мене було практично все літо - проводив я його в селі, ну як село, скоріше хутір на 20 хат. І ось на цьому хуторі практично щовечора відбувалися посиденьки до ранку.
Я їздив завжди сам, всі хто зі мною хоч раз каталися, вже боялися зі мною сідати.
Так ось поїхали з другом моїм до сусіднього села провітритися - розвідати рибні місця. Він ще вирішив по дорозі свою «моторку» відрегулювати. Скажу Вам, що ця моторка давно вже хотіла спочити вічним сном десь в кутку сараю, але її періодично реанімували.
Ну поїхали. Їхали це було голосно сказано, старт, зупинка, старт, зупинка... Моторка товариша вперто не хотіла нормально їхати. І до ставка можна сказати моторка більше їхала на керманичі, чим він на ній. Дізнавшись у місцевих рибалок як бере риба і які прогнози на завтра, зробивши останні настройки триклятої моторки вирушили назад.
Коли крутили карбюратор я помітив добру тріщину рами в області рульової колонки. Запитавши як товариш так їздить - він тільки відмахнувся - вже близько пів року так катається, і нічого, тримається поки.
Як не дивно, чи то дорога до дому лежала, чи зірки так зійшлись, але цей дирчик став непогано набирати обороти і бігти досить жваво. На прохання товариша я все ж таки тягнувся в позаду - мало чого може трапитися.
І ось останній поворот перед хутором, з найжахливішою ділянкою дороги, оскільки був дбайливо переритий коліями тракторів і молоковозів.
Не подумавши, що вже вечоріє і на траву лягла роса, а гума в мене стара - піддав газку! На невеликій ділянці трави з жахом помітив, що зад могож мотоцикла стрімко мене обганяє. Як я вискочив з сідла - не пам'ятаю, напевно інстинкт самозбереження. Прокотившись на правому боці близько п'яти метрів я лишився лежати. Саме падіння було дуже цікаве. Час ніби завмер, а саме падіння проходило неначе в сповільненій зйомці. Ще близько хвилини я лежав і слухав як мій Восход лежачи в трьох метрах від мене спокійно працював на холостих оборотах. Перша думка яка прийшла в голову - треба ж, як добре працює. Стало зрозуміло собі я нічого не пошкодив. Встав, обтрусився, права нога нила, коліна звезені… Я почав згадувати, як же давно я не розбивав коліна. Пам'ятаю, було це в далекому дитинстві, а ось коли саме не пам'ятаю і все.
Піднявши мотоцикл, пнув ногою кік, скочив у сідло і поїхав наздоганяти товариша. В цей час думав, що зараз будуть жарти, типу про зайця і черепаху і таке інше. Але не встиг я виїхати за поворот – бачу, сидить він на своїй моторці і дивиться в далечінь.
Під'їхавши ближче вирішив пожартувати - ну що, знову не їде, чи двигун заклинив, на що він ні слова не кажучи киває в бік кущів.
У кущах валялося… Щоб ви думали? Правильно, вилка зі шматком рами, яка остаточно переламалася.
Я говорить, у вибоїну потрапив на повному ходу, і тут кермо вище голови підніматися почало, летів я шкереберть по дорозі.
Причепили ми залишки моторки на багажник Восхода передньою частиною рами, так і котили по селу брудні і в пилюці. Реготали всю дорогу. Але коли йшли по селу раптом замовкли, дорога в селі була засипана щебенем і просто залита смолою - що б було, якби ми гепнулися саме в селі, адже з одежі на нас було, шорти, футболка та шльопанці.
Увечері за пляшкою, згадували вечірні польоти і під лампочку перекидали моторочні запчастини на велосипедну раму. Відбулися ми лише подряпинами , коліна як виявилося, я не розбив, просто дуже сильно подряпав, синці не беруться до уваги. Правда один шрам завбільшки з копійчану монету залишився - в пам'ять про перший політ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2016
автор: kleshenko